3 грудня 2022 року виповнюється 300 років від дня народження Григорія Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, музиканта, педагога. Григорій Сковорода належить до числа 100 великих українців та є одним із 100 символів України.

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року на Полтавщині в козачому селі Чорнухи, колишнього Лубенського полку (нині Лохвицький район). Батьки Г. Сковороди належали до малоземельних селян-козаків. На майбутнього філософа незабутнє враження справили чудові рідні краєвиди, народні звичаї і традиції, пісні й думи лірників. Дитинство і юнацькі роки Г. Сковороди пройшли серед людей, які не знали кріпостного права, залишили глибокий слід в його свідомості і вплинули на формування його волелюбного і незалежного характеру.

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, в якій навчався з перервами майже 10 років (хоча вищої освіти так і не скінчив). З 1742 р. до 1744 р. його як соліста академічного хору, забрали до Петербургу у придворну співацьку капелу де, окрім життєвого досвіду, Григорій Савич здобув ще і додаткову музичну освіту. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин «придворного уставника», що означав дворянство з титулуванням «ваше благородіє».
1745–1750 у складі «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. Після повернення з-за кордону Сковорода майже два десятки років був педагогом: спершу викладав у Переяславському колегіумі, потім служив гувернером, нарешті – працював у Харківському колегіумі. Для Григорія Сковороди і його праці в Харківському колегіумі склалися несприятливі обставини. Нерозуміння, обмови, доноси, інтриги отруювали йому життя, гальмували розвиток його творчості, і він залишив цю роботу у 1764 році. Переїхав у Київ на деякий час, а потім повернувся до Харкова, де йому знов запропонували викладацьку роботу в колегіумі, і з цією метою він склав підручник етики.

У квітні 1769 року Г. Сковороду звільнили з роботи у колегіумі. Це було останнє офіційне місце роботи вченого–філософа й педагога. Відтоді останні 25 років свого життя він стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи.

Лівобережжя України, Приазов`я, Воронежчина, Курщина, Орловщина, села, міста і містечка цих країв – місця перебування «мандрівного університету» України, де він жив, навчав, творив, користуючись великою популярністю й прихильністю всіх верств населення.

«Мандрівна академія», «людина-університет» своєї епохи. Це про Григорія Сковороду. Загалом Григорій Сковорода написав 17 філософських творів, 7 перекладів, але за життя він не видав жодної книги. Натомість читачі його шукали самі, масово читали та цитували, переписували рукописи та пропагували їх. Про нього у творах згадував сам Тарас Шевченко: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду». Найвідоміші його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські». Свого часу І. Франко назвав Г. Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Помер Г. Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794р. у селі Іванівка (нині Сковородинівка Золочівського району на Харківщині) в маєтку знайомого поміщика А. Ковалевського. Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав», що й було виконано.

Так сталося, що Харківщина – батьківщина Г. Сковороди, з перших днів обстрілюється ворогом. Російські ракети майже повністю зруйнували музей-садибу філософа у Сковородинівці на Харківщині, пошкодили будівлю педагогічного університету імені Сковороди в Харкові.

Але неможливо знищити Сковороду. Бо в кожному українцеві живе маленький Григорій Савич. Мандрує з нами через кордони і митниці в нагрудній кишеньці, пильнуючи нашого серця, аби воно любило і відчувало вдячність.

Тож будьмо гідними нащадками видатного українця!
Пам’ятаймо, що мудрість досягається у постійній праці над собою.