Згадаємо як усе починалось. На початку 1990-х рр. в УРСР активізувався національно-визвольний рух і суспільно-політичне життя. Широкої популярності набули такі громадські об’єднання, як «Меморіал», Товариство української мови iмені Тараса Шевченка, Студентське братство, Український культурологічний центр та iнші. Трохи раніше, у вересні 1989 року, виникла перша масова, фактично опозиційна до влади політична структура – Народний рух за перебудову.

У березні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад. У парламенті вперше з’явилася чисельна група депутатів – борців за незалежність. Завдяки їм ідея незалежності зазвучала на повний голос у стінах законодавчого органу. 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР схвалила Декларацію про державний суверенітет України.

У квітні 1991 р. з ініціативи Президента СРСР Михайла Горбачова до Ново-Огарьово, що під Москвою, з’їхалися керівники дев’яти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан). Тема переговорів – зміст нового союзного договору. Підписати його планували на з’їзді народних депутатів СРСР у вересні – жовтні 1991 р. Представники національно-демократичної опозиції готувалися до акцій протесту, щоб не допустити цього. З іншого боку, група найконсервативніших представників союзних спецслужб, компартійної, радянської та військової бюрократії вважали проєкт нового союзного договіру надто ліберальним. Вони створили Державний комітет з надзвичайного стану (російською – ГКЧП) і 19 серпня 1991 р. здійснили державний переворот, оголосивши запровадження надзвичайного стану та увівши в Москву війська.

Народний рух України, Партія демократичного відродження України та інші демократичні сили закликали народ до непокори ГКЧП. Керівництво КПУ стало на бік заколотників. Країною прокотилися акції на підтримку законно обраної влади та державного суверенітету.

21 серпня 1991 р. переворот провалився. Спроба відновити тоталітарну радянську систему і згорнути демократичні процеси зазнала краху.

24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної Ради Української РСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Історичне рішення було прийнято абсолютною більшістю: 346 голоси віддано «За» незалежність, і лише 1 – «Проти».

Проголошення державної незалежності Україною відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточній ліквідації комуністичної тоталітарної системи. Однак ця подія не була випадковим явищем, зумовленим московським переворотом. Поразка ГКЧП лише пришвидшила момент формального проголошення (а з погляду історичної спадкоємності – відновлення) державної незалежності України. Процес відбувався мирно для України. Проте це не применшує закономірності й легітимності тієї історичної події, її визначальної ролі в припиненні існування тоталітарного СРСР.

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року ухвалено рішення щодо проведення всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта. 11 жовтня 1991 року постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу.

Бюлетень референдуму містив текст Акта проголошення незалежності України і запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» із двома варіантами відповіді: «Так, підтверджую» або «Ні, не підтверджую».

Спеціальне звернення Верховної Ради України містило також заклик до громадян України підтримати Акт: «Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її – тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля».

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. 90,32 % тих, хто брав участь, або 28 804 071 громадянин, висловилися на підтримку незалежності.

Одночасно із референдумом українці обирали першого Президента України – ним став Леонід Кравчук.

Всеукраїнський референдум не був законодавчою необхідністю, адже Верховна Рада на той момент вже ухвалила всі необхідні рішення. Референдум унеможливив перегляд рішення депутатів і остаточно підтвердив народження незалежної Української держави.

Після 1 грудня Україну почали визнавати інші країни світу. 2 грудня – Канада і Польща, 3-го – Угорщина, 4-го, коли ЦВК підвела підсумки плебісциту, – Латвія і Литва. 5-го – Російська Федерація, Аргентина, Болгарія і так далі.

5 грудня Верховна Рада проголосила в «Посланні до парламентів і народів усіх країн»: «Договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим».

8 грудня лідери України, Росії і Білорусі підписали угоду про те, що Союз «як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».

Стало очевидно, що без України Союз неможливий. 25 грудня 1991 р. перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов оголосив про свою відставку. Союз Радянських Соціалістичних Республік перестав існувати. Так само, які і перестала існувати злочинна комуністична тоталітарна система.

Під час демократичного волевиявлення 1 грудня 1991 року український народ підтвердив прагнення жити в суверенній державі та заклав підвалини для державотворчих процесів у незалежній Україні. Демократичні перетворення – результат відновлення незалежності та референдуму 1 грудня 1991 р.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.